А далі нас чекала Севілья – столиця  Андалусії, місто з колосальним історичним минулим. Добралися ми до апартаментів вже під вечір. Поселилися, помилувались містом з красивої тераси, на яку можна було потрапити з квартири, і вирушили на пішохідну екскурсію.

Та голод нещадно наздогнав нас, як тільки ми опинились на вулиці. Менеджер апартаментів, ще при заселенні, рекомендував мережу ресторанчиків, які славляться різновидами хамону та стравами з використанням місцевих сирів. Отож, відразу було вирішено зупинитись в одному з таких ресторанів. Хамон виявився дійсно смачним та й всі замовлені страви були на високому рівні. Посмакували досхочу. Ситі та задоволені, за деякий час все ж вирушили на огляд старого міста.

Архітектура Севільї вражала. Поєднання готики, ренесансу, бароко та навіть маврського стилю справляло неабияке враження. Кафедральний собор Севільї ми побачили уже в темну пору доби, коли були ввімкнені всі підсвічуючи елементи. Велич, непідступність – ось що символізує один із найбільших готичних соборів у світі. Ми довго фотографувались з різних ракурсів на фоні собору, ніби хотіли запам’ятати кожну деталь, кожний фрагмент цієї унікальної споруди. Навіть могутній Нотр Дам поступається (принаймі на мою думку) перед кафедральним собором Севільї.

На превеликий жаль, нам не вдалося потрапити всередину, щоб побачити його внутрішнє оздоблення та місце захоронення великого Христофора Колумба. Ну нічого. І це залишимо на наступний раз. В той вечір ми ще довго гуляли містом, спостерігали за його нічним життям, милувались дивовижною архітектурою місточків через красиву річку Гвадалквівір. Потім сиділи в барі на набережній, смакували коктейлі і розмовляли про іспанців, португальців, які вміють берегти історію, вміють любити свій край, вміють просто жити. Дні, проведені в Іспанії виявились дійсно насиченими та цікавими.

А сон тієї ночі був міцним та солодким….

Вранці ми снідали на терасі, дивились з висоти як прокидається місто, як лагідне сонечко своїми промінчиками проникає в вікна, щоб привітатись з кожним жителем чи гостем Севільї. Словом, місто живе своїм розміреним повсякденним життям, а в нас попереду дорога до Лісабону.

Зупинку по дорозі планували зробити лише в Сетубалі, передмісті Лісабону. Саме там розташувалась велика кількість відомих винних погребів, а нам дуже хотілося придбати пляшечку другу колекційного вина.

Відійду трохи від теми і напишу декілька слів про машину, на якій ми подорожували протягом 12 днів. Річ в тім, що як тільки ми залишили офіс по аренді автомобілів, на спідометрі заблимала лампочка, яка попереджувала, що через 2500 км. машина потребує техогляду. Роман показав це менеджеру, та він запевнив, що авто в повному порядку, а на лампочку не варто звертати увагу. Періодично вона все таки нагадувала про себе писклявим голосом, але ми довіряли словам спеціаліста відомої на весь світ компанії Eurocar. За 5-7 км. до Сетубала спідометр показав, що машина потребує негайного огляду.

А тепер повернусь до винних погребів. Ми зупинились біля одного із самих старих виноробень Bakalhoa. Довго вибирали вино в крамничці біля дегустаційного залу, та коли повернулись до авто, вияснилось, що воно перестало нас слухатись і вперто не захотіло заводитись. І це за якихось 40 кілометрів до кінцевого пункту. Найбільше шкода було змарнованого часу, коли ми понад 2 години очікували на таксі від компанії Eurocar. А ще  мені кортіло повернутись до Лісабону через найдивовижніший міст, найдовший міст Європи, міст Васко да Гама, довжина якого сягає понад 17 км. Та насолоджуватись красою мосту прийдеться наступного разу.

Таксист залишив нас з речами біля офісу Eurocar, ми розрахувались за аренду, знову погрузились в таксі і поїхали до готелю, який було попередньо заброньовано. Вірніше, ми запланували провести в цьому готелі 2 ночі: одну перед від’їздом на Мадейру, а другу – після повернення з острова, перед від’їздом додому. Один і той же готель був зручним ще й тому, що великі чемодани ми не брали на Мадейру, а залишили на зберігання в кімнаті схову.

Нарешті ми поселились, номер був чистий і просторий. А після трохи важкого переїзду з Севільї, нам вперше за всю мандрівку не захотілось в той вечір його залишати. Та голод все ж змусив хоч і ненадовго, але вийти на вулицю. Відійшли ми зовсім недалеко, швиденько повечеряли в першому ліпшому закладі і повернулись назад, швиденько перепакували валізи, приготувались до наступної мандрівки до Мадейри і полягали відпочивати. Сон того вечора нас довго не вмовляв.

Нарешті Мадейра…

 

Як я багато читала про неї, про її неповторну красу і унікальність, уявляла чи буде лячно приземлятись на одну із небезпечних взлітних смуг світу. Як я мріяла досхочу надивитись на безкрайній океан, побачити хоч раз, як з за горизонту спочатку показується маленька цяточка, потім видніються ледь помітні контури корабля, який з кожною хвилиною постає перед тобою у всій своїй красі. Гордий, величний, ніби хизується, що саме він переміг океан і неушкодженим дістався до суші.

Тоді це були просто мрії, а зараз вони мали перетворитись у реальність. В літак, який мав доставити нас на Мадейру, нас з першого разу не пустили. Виявляється маленька дамська сумочка вважалася перевізниками як окрема поклажа, а тому за валізу нам прийшлось заплатити 60 євро. Шкода, адже ми так ретельно все запакували, не взяли нічого зайвого. Та грошова втрата  не зіпсувала нам настрій і вже за деякий час літак взяв курс на довгоочікувану Мадейру. На острові ми планували пробути 3 дні. Скільки ж я всього хотіла побачити!!! Вибирала ту чи іншу екскурсію,розробляла маршрути… Але як тільки ми заселились в затишний готель, вийшли на балкон, зустрілись очима з океаном, стало очевидним, що всі дні ми проведемо лише тут, у Фуншалі, насолоджуючись красою довкілля.

Вирішили дозволити собі хіба короткі екскурсії по місту, щоб надовго не розлучатись з океаном, адже натішитись досхочу краєвидами ми не зможемо навіть за місяць.

Описувати перебування на Мадейрі по днях я не буду. Бо ми щодня виходили до басейну готелю, який ніби зливався з океаном і лише тоненька смужка блакитної керамічної плитки їх відділяла і все…. Релакс… Зручні лежаки, басейн, зваблюючий своєю красою океан, ресторан готелю, в якому можна одночасно куштувати смачні страви із морепродуктів і надихатись досхочу чистим повітрям.

Ось так проходили дні на Мадейрі. А вечорами ми гуляли по місту, сиділи в затишних ресторанчиках і знайомились з смачнючою місцевою кухнею. Espetada (шашлик з телятини на шпажках з лаврового дерева), bacalhau (тріска) і звичайно espada (страви з риби-шаблі і бананів).

Все це ми скуштували у Фуншалі. Смачно і екзотично. Також ми відвідали місцевий продуктовий базар, побачили як розробляють свіжовиловлену тріску, як вугільна риба – шабля чекає своїх покупців.

Річ в тім, що ця риба водиться недалеко від берегів Мадейри, але живе вона настільки глибоко, що коли її тягнуть на поверхню, не витримує перепаду тиску і на рибальське судно потрапляє неживою. Тому за кордоном рибу-шаблю можна зустріти тільки в копченому або мороженому вигляді. Смачна, корисна, жителі Мадейри вважають її делікатесом, і коли у селі Камара де Лобос щорічно проходить гостро фестиваль, центральне місце посідають страви з риби-шаблі. А ще на базарі ми придбали диво-фрукти, які теж можна скуштувати лише тут, на Мадейрі.

Це схрещені фрукти з дивакуватим зовнішнім виглядом. Це і nespera (нектарін і айва) fruta de delicia (огірок з ананасом). Не скажу, що дуже смачно, але все ж скуштувати варто.

У Фушалі ми відвідали ботанічний сад, але, на жаль, скористатись фунікулером і побачити місцевих папуг нам не вдалось, через пожежу, яка часто порушує спокій Мадейри.

А причина в занадто теплому і сухому повітрі. Шкода, але навіть та частина саду, яку вдалось побачити, справила неабияке враження.

А ще Мадейра ,а саме Фуншал є батьківщиною відомого футболіста Кріштіана Роналду. Недалеко від нашого готелю, на набережній, біля порту побудований цілий комплекс CR7. З готелем, ресторанами, магазинами і музеєм відомого на весь світ футболіста.

Ми відвідали музей Роналду, побачили трофеї, познайомились з його біографією, зробили інтерактивні фото з легендою. Музей сучасний, цікавий та пізнавальний. На пам’ять придбали фото з автографом Роналду та футболки з логотипом CR7.

Ось так пролетіли дні на Мадейрі, острові, куди ми обов’язково повернемось. Але це вже буде інша історія…

А вранці третього дня літак мчав нас назад до Лісабону. Залишати цей чудовий райський куточок було сумно.

По прильоту ми повернулись до готелю, забрали валізи з камери схову, добрались до номера, і зрозуміли, що «отуристились» ми цього разу на всі 120 відсотків. Тому останній день в Португалії ми провели тихо і спокійно. Трохи перепочивши, сіли на екскурсійний автобус і насолоджувались містом, вдихали його неповторне повітря…і просто мовчали… Ми не прощались з Португалією, ми казали їй «ДО ПОБАЧЕННЯ»!!!!!